Конвенція про захист Чорного моря від забруднення (Бухарестська конвенція)

Конвенція є основним правовим документом, що визначає пріоритети і напрямки міжнародної природоохоронної   діяльності у басейні Чорного моря. Активне співробітництво між шістьма країнами Чорного моря (Болгарією, Грузією, Румунією, Російською Федерацією, Туреччиною та Україною) почалося в 1992 році саме після підписання цієї Конвенції. Вона містить базову структуру договору та чотири спеціальні протоколи:

• Протокол   про захист морського середовища Чорного  моря від забруднення з наземних джерел 
• Протокол про співробітництво у боротьбі з забрудненням морського середовища Чорного моря нафтою та іншими шкідливими речовинами у надзвичайних ситуаціях
• Протокол про захист морського середовища Чорного моря від забруднення, викликаного похованням
• Протокол про збереження біорізноманіття та ландшафтів Чорного моря

Згодом для виконання положень Бухарестської конвенції була створена Чорноморська Комісія. Її Постійний Секретаріат розпочав роботу в жовтні 2000 р. Для бенефіціарів ця Конвенція стала одним із перших міжнародних договорів про захист навколишнього середовища з часу набуття ними незалежності.

Одеська Міністерська Декларація (1993 р.)

Підписана міністрами охорони довкілля всіх шістьох чорноморських країн і, зокрема, передбачає:

• розробку спільних критеріїв якості довкілля, стандартів та емісії шкідливих речовин, вказаних у додатках І і ІІ до протоколів Конвенції щодо захисту середовища Чорного моря від забруднення з наземних джерел та забруднення, викликаного скиданням небезпечних речовин, та скоординованих національних планів зменшення надходження забруднень, зокрема, біогенів;
• заборону скидів радіоактивних матеріалів у Чорному морі;
• контроль за забрудненням від судноплавства;
• розробку додаткового протоколу про транскордонне переміщення шкідливих відходів;
• комплекс заходів зі створення природоохоронних територій та збереження біорізноманіття;
• розробку планів реагування у надзвичайних ситуаціях;
• інвентаризацію джерел забруднення, створення системи моніторингу та впровадження програм моніторингу;
• розробку узгодженої політики інтегрованого управління прибережними смугами ;
• запровадження експертизи всіх проектів на предмет їхнього впливу на довкілля;
• розвиток міжнародного співробітництва в регіоні з метою виконання положень Бухарестської конвенції та підготовку трирічних звітів про стан виконання положень декларації.

Стратегічний план дій для відновлення та захисту Чорного моря (СПД, 1996 р.)

Важливий документ, спрямований на посилення регіонального співробітництва. План містить також і пропозиції щодо зменшення надходження забруднення, яке попадає в морське середовище з берегових джерел та внаслідок діяльності, пов’язаної з судноплавством.

Основними цілями СПД є надання населенню регіону Чорного моря можливості проживання в здоровому навколишньому середовищі, як у міських, так і в сільських місцевостях, а також забезпечення умов для гармонійного функціонування екосистеми Чорного моря з життєздатною природною популяцією вищих організмів, включаючи морських ссавців. Це, у свою чергу, підтримуватиме наявність засобів існування для населення на основі такої збалансованої діяльності, як рибальство, культивування морських організмів і туризм в усіх  країнах Чорного моря.

Чорноморська комісія надала ЄС офіційний статус спостерігача в межах Бухарестської Конвенції.

СПД (статті 26-27) передбачає основу для розширеного співробітництва.

Таке співробітництво включає:

• співробітництво між Чорноморською комісією  і Міжнародною комісією із захисту ріки Дунай (International Commission for the Protection of the Danube River (ICPDR));
• участь у  роботі Цільової робочої групи Дунай/Чорне море(Danube Black Sea Task Force (DABLAS));
• співробітництво з Європейським агентством по навколишньому      середовищу (European Environmental Agency (EEA));
• здійснення функцій Координаційної групи для досягнення цілей Договору щодо збереження китових  Чорного моря, Середземного моря і прилеглої території Атлантичного океану (Agreement on the Conservation of Cetaceans of the Black Sea, Mediterranean Sea (ACCOBAM));
• співробітництво з Хельсінкською Комісією (Helsinki Commission (HELCOM));
• співробітництво зі Спільним науково-дослідним центром ЄС (Joint Research Centre (JRC)) в Італії;
• співробітництво з Програмою Організації Об’єднаних Націй по захисту навколишнього середовища «Глобальний план дій» (United Nations Environment Programme, Global Plan of Action (UNEP GPA) )

Європейська Комісія запропонувала амбіційну Морську стратегію задля більш ефективного захисту морського довкілля в Європі. Зі Стратегії також зрозуміло, що морські ресурси повинні використовуватись згідно з принципами збалансованого розвитку та з використанням екосистемного підходу. Завдяки цьому згодом океани та моря стануть чисті, біотично багаті, здорові та продуктивні. В рамках цієї основної мети Стратегія визнає специфічний характер та важливі відмінності європейських океанів і морів (від океанографічних та гідрологічних параметрів, фізичних та хімічних особливостей, загроз довкіллю, засобів їх подолання до економічних і соціальних умов у прибережних країнах). Тому необхідно впроваджувати відповідні заходи для цього морського регіону з властивими йому екологічними характеристиками. Велика увага приділяється співпраці з країнами, які не входять до Європейського Союзу, а також регіональними структурами, які займаються проблемами захисту морів та океанів. Кожна країна ЄС  повинна буде розробити свою Морську стратегію для своїх морських вод, враховуючи разом з цим наявні міжнародні офіційні угоди.

Основними цілями Стратегії є:

• Захистити, і, де можливо, відновити функціонування та структуру морських екосистем;
• Поступово зменшити забруднення морського довкілля;
• Контролювати та регулювати діяльність морських інфраструктур;
• Застосувати принципи належного управління як у межах Європи, так і глобально.

Рамсарська конвенція про водно-болотні угіддя (відома під назвою «Рамсарська конвенція» за назвою міста заснування – Рамсар, Іран), що мають міжнародне значення, головним чином як середовища існування водоплавних птахів, була підписана в 1971 році. Конвенція містить законодавчі норми щодо збереження водно-болотних угідь. У 1996 р. після схвалення Верховною Радою відповідного закону, Україна поновила своє членство з часів СРСР і входить до числа156 країн - Договірних сторін Конвенції.

Керівним органом Конвенції є Конференція Договірних сторін, яка проводить свої наради один раз на три роки.

Згідно із Конвенцією під водно-болотними угіддями розуміють райони маршів‚ боліт, драговин, торфовищ або водойм - природних або штучних‚ постійних або тимчасових‚ стоячих або проточних‚ прісних‚ солонкуватих або солоних‚ включаючи морські акваторії‚ глибина яких не перевищує шість метрів. Для визначення угідь, які можуть бути заявлені до спеціального Переліку водно-болотних угідь міжнародного значення, розроблені критерії, серед яких: типовість та унікальність екосистем для біогеографічного регіону, цінність угіддя для підтримання біологічного різноманіття регіону, існування ендемічних, рідкісних і зникаючих видів рослин і тварин, місце регулярного перебування понад 20 тис. водних птахів, або важливе місце для нересту, нагулу і зимівлі місцевих видів риб тощо. Кожна країна – Договірна сторона Конвенції має заявити до Переліку водно-болотних угідь міжнародного значення принаймні одне своє угіддя і взяти його під охорону. (ресурс "Міністерство охорони навколишнього природного середовища України")